Деталі
Завантаження Docx
Читати Більше
У кожному з нас прагнення до добра часто перешкоджає погана карма. Бажання виправити свої шляхи часто перемагає буря пристрастей. І чим більше людина бореться, тим більше вона заплутується. Романтика і кармічні борги щоденного виживання обтяжують людину; все оточує і сковує її життя, ніби неможливо звільнитися з земної в’язниці. О Будда на сяючому високому троні, я так загубився, спотикаючись на темній дорозі! Я хочу бути побожним, але це здається недосяжним, хочу бути доброчесним, але завжди поринаю в помилки і промахи. Багато разів я кажу собі покаятися, Але зв’язки притягують мене до реінкарнаційного існування. Моє земне вбрання подерте вітром і блискавками, Як же я прагну схопитися за куточок святого вбрання Будди! Я знову безцільно дрейфую в океані життя, Збентежений, не впевнений у напрямку... Вночі я все ще мрію про славу і досягнення, Тільки щоб прокинутися та зіткнутися з реальністю розчарування яскравого денного світла! Кошмари – це важкі завіси, що затуляють мою мудрість, А лиха – це те, що хитає мою віру. Вразливий, я обмірюю кожен хиткий крок, Покладаючись на світло вчення Будди, що веде мене через прохід невігластва. Багато разів я хочу розірвати всі прив’язаності, Але моє серце чіпляється за старі кармічні зв’язки. Пристрасть плете свою павутину, щоденне виживання зв’язує мої кінцівки! Чим важча боротьба, тим глибше заплутаність... О Будда на чудодійному троні, я так загубився в незліченних світах страждань. Я хочу бути благородним, але чому я такий низький? Я прагну звільнення, але все ще тону... Кожен день, що минає, стає все більш похмурим, а Будда невидимий, як хмари високо в небі! Найкращий час у житті людини – це шкільні роки. Як щойно зійшов місяць, як щойно розквітли квіти, душа чиста і сповнена мрій: Прикрашена щедрою посмішкою, вона стрибає, легка, як пташка на висохлому русла струмка. Це моя кохана на шляху цього ранку. Бриз у її душі, місяць на її губах. У п’ятнадцять років її шовковисте волосся танцює, коли вона в місті. Вона приносить місту радість дикої природи. На синьому велосипеді вона малює силует святкового човна. Даруючи садовим квітам і птахам очі спокою. Через резонанс своїх кроків вона посилає мелодії. В її юних обіймах обіймаються блакитні хмари. Каскадом в мою безплідну душу ллється люблячий голос віри. Море в її руках, як і хвилі, Так що я перетворююся на острів, оточений з усіх боків. А її очі, як припливи, стають дедалі романтичнішими. Як коник із пошкодженими крилами на світанку, я дивлюся на неї і вбираю кожну нічну краплину роси. Несподівано я відчуваю пульс землі під ногами. І раптом згадую пару білих крил у своїй душі... Прикрашена щедрою посмішкою, вона стрибає легкими кроками, як птах на висохлому русла струмка. Це моя кохана на шляху цього ранку. Бриз у її душі, місяць на її губах. Протягом століть почуття прихильності та туги хвилювали наші серця, але знайти справжнє кохання часто буває іншою справою. Наша родина та друзі, хоч ми їх і цінуємо та вважаємо важливими, не можуть замінити кохання нашого життя. Королева сердець є тузом смутку. Сьогодні вона тут. Завтра її немає. Молодих чоловіків багато, але коханих мало. Якщо моя кохана покине мене, що мені робити? Я люблю свого батька. Я люблю свою матір, я люблю своїх братів. Я люблю своїх сестер. Я люблю своїх друзів і родичів. Але я покидаю їх усіх, щоб піти з Тобою. Якщо в тих горах є скарби, де золото і срібло можна перерахувати, я не змогла б їх перерахувати, думаючи про Тебе, моє серце настільки сповнене, що я не можу бачити. Життя сповнене смутку у всій своїй реальності. Можна тільки мріяти про заспокоєння серця, яке пережило бурхливі небо і туманні спогади. «Минулої ночі я мріяв залишити позаду пил життя. Легко крокуючи до раю, безтурботний хоч раз». З глибин ілюзії людина звільняється від пут життя, щоб повернутися до легкості безтурботних хмар і вітру. Минулої ночі я мріяв про спокійні простирадла і подушки, про ароматне сандалове дерево, що розноситься в повітрі. Щирим був той час, коли ми ще були разом, коли наша любов була вічною, коли наша любов була вічною. Минулої ночі я мріяв залишити позаду пил життя, легкою ходою йти до раю, хоч раз бути безтурботним. На ароматному схилі пагорба – більше немає мук і смутку! Сьогодні вночі я повернувся додому, гірський дощ безперервно капає, колеса котяться по самотній дорозі. Хмари сумно висять, запрошуючи сни, вишукані бачення, Щоб забути про ілюзорний людський світ. Моя кохана! Моя улюблена! Річка тече невтомно, шукаючи стару де улюблену гавань, довгі дні будуть приємними, людська доля задоволеною, а всі скарги замовкли. Минулої ночі я мріяв Що я лебідь, Який ширяє над горами, П’є сніг, Купається в веселці. Знову відчуваючи свободу.
