Деталі
Завантаження Docx
Читати Більше
Кожен прихід весни оживляє спогади про минулі пори року, в яких оживають заповітні образи колишньої домівки та коханих людей. Все це назавжди залишається в наших серцях, як дорогоцінні перлини життя. «О, як я скучила за старою солом’яною хатою! За матір’ю з сивим волоссям, ніжною, як прохолодна тінь кокосових гаїв, За Батьком, поважним, як в епоху святих царів, І за бабусиною смачною їжею, що зігрівала дощову зиму!» Туга за рідним містом лише посилює відчуття самотності на чужині, наче крижаний мороз, що пронизує душу. «Я стою серед засніженої Західної країни, Тужу за травою біля вітряної річки Парфумерної! Небеса жаліють і проливають сльози, Додаючи холоду в серце того, хто далеко від дому!» Master: Цей вірш присвячений аулаському (в’єтнамському) народові. Я написала цей вірш у 1979 р, коли наші люди тільки приїхали сюди. Я була зворушена, коли написала цей вірш. Моя мила сестро, чи снилися тобі коли-небудь Жовті абрикоси, що цвіли минулими веснами на терасі? Я зараз на Заході, так далеко, Що дуже сумую за всім цим! Мій любий братику, чи сняться тобі коли-небудь Шовкові сукні, парчеві черевички, червоні петарди по всьому місту? Молоді дівчата, коси, що розвіваються на вітрі, Неспішні прогулянки по смарагдовій траві, ніжні спогади... Минулої ночі мені приснилося рідне місто, Я побачила братів і сестер, так багато було про що поговорити! Біля тарілки ароматного шпинатного супу І колискових, мелодійних, як ритм гойдання гамака... О, як я скучила за старою солом’яною хатою! За матір’ю з сивим волоссям, ніжною, як прохолода кокосових гаїв, За батьком, поважним, як в епоху святих царів, І за бабусиною смачною їжею, що зігрівала дощову зиму! І сестри, і брати, і запашне рисове поле, І минуле юнацьке кохання, як сумний рефрен! Все змило кривавою рікою війни, Розчинилося в тому вечорі хаосу давно. Я стою серед засніженої Західної країни, Сумую за травою біля вітряної Парфумерної річки! Небеса жаліють і проливають сльози, Додаючи холоду в серце того, хто далеко від дому! Пройшла холодна, дощова і вітряна зима; Весна приходить несподівано, як яскравий сміх, радісна пісня, як брунька життя, що починає розпускатися. Суть весни є всюдисуща, переповнена у світі і в людських серцях. Така краса в звуках сміху, наше життя наповнене блаженною любов’ю. Весна приносить щастя в життя. Master: Прийшла весна, подарувавши світові тисячі квітів. Радісно на світанку, пташки весело щебечуть всюди Така краса в звуках сміху Наше життя наповнене блаженним коханням Весна приносить щастя в життя. У сонячних променях весна розливається Квіти ніжно гойдаються, сором’язливо посміхаючись міріадами джерел життя Метелики в солодкому коханні захоплені Лазурне небо прикрашають Зграя птахів злітає високо, співом радісним вітаючи яскраве сонячне світло В очікуванні вітерцю, що повертається, серце моє ніжне, як симфонія Весна дарує радість, скрашуючи дні юності Згасає смуток, любов до життя переповнює Бажаємо весни, що радує Коли любов безумовна, незмінна, життя за життям, вона по-справжньому прекрасна. Таке кохання заспокоює душу, як ніжна мелодія, ласкавий вітерець, поетичне місячне сяйво в неземному царстві. Master: Минулої ночі мені наснився твій силует, що грав ніжні мелодії Повітря було тихим, ніби закохано заколисувало в мрії Твоє волосся м’яко спадало, місяць пестив вітерець Кохаючи тебе, Я ліпив музику, поки твої очі дивилися в далечінь. Я обожнюю твій співучий голос, ніжний, як обіцянка, що виконує всі бажання Я – занедбана альтанка, а ти – місячне світло, що осяває безліч поетичних думок Як би я хотів сказати кілька слів любові Моє крижане серце не бажає передати давню тугу. Я обіцяв зустрітися з тобою тисячі життів тому, Як я тужив за тобою в багатьох втіленнях! Музика лишається через протяжні приспіви Куди ж мене поведе твоя мелодія? Відлуння твого співу викликає тугу в моєму серці В екстазі Я пам’ятаю твої тремтливі губи у вчорашньому сні Я хочу бути хмаринкою, що пливе з вітерцем І забирає мене в неземне царство вічного блаженства... У кожного є «дім», до якого він прагне повернутися; туди, де належить його серце; там, де він возз’єднається зі своїм справжнім коханням. Лише тоді людина знайде щастя і задоволення назавжди. «Забери мене від мого болю, Забери мене додому, до секвої. Відвези мене додому до осіннього дощу, Відвези мене додому, де моє серце». Kerry Walsh: Жовті квіти, сині квіти, Гуляє літо в диких мріях, Рахує квіти, кличе твоє ім’я... Горизонт далекий, веселковий потік... Скільки миль на Захід? Скільки миль до раю? Скільки миль до твого серця? Скільки миль до мого? Весняні квіти, Травневі квіти, Змішайте чотири пори року разом. У Серпні сплетуть все засохле листя, Пошлють тобі замість листів .... Самотня річка,самотній струмок, Ходить зима у мріях. Рахує снігопади, кличе твоє ім’я Сонце померло на пагорбі для нічної королеви.... Скільки миль до літа? Скільки миль до весни? Скільки місяців до Золотого Серпня? Скільки днів в одній Славній Секунді? Самотня гора, самотній пагорб.... Осінь у прохолоді! Відправляючи вітер до Бранденбургу... Принеси спогади про дванадцяте Серпня. Розенгаймський потяг, Розенгаймський потяг! Забери мене від мого болю. Забери мене додому, до секвої. Відвези мене додому під осінній дощ, Відвези мене додому, де моє серце. Відвези мене додому, де моє серце.
